Вона клялася більше не любити.
Їй так веліло серденько розбите.
А він про почуття хіба що мріяв…
Як ось з’явилася вона – Марія.
П’єр ще не знав, що це його кохана,
А в неї вже загоювалась рана,
Бо кожне щире слово – лікувальне.
Вона залишила в минулому печальне…
Обличчя, голос, рухи – все неприкая́не,
Таке безцінне, і таке жадане.
Її рука, облита кислотою,
Заманювала П’єра за собою.
Одне для одного – найвища нагорода,
Долали всі життєві перешкоди.
Коли мене спитають, що таке кохання,
Я відповім: «Це зовсім не зітхання.
Це не частина світу. Це планета.
Закохані – це не Ромео і Джульєтта.
Кохати – це не «дати зірку з неба».
Це спільні інтереси і потреби».
«Ми були створені, щоб жити разом» - запис
у щоденнику Марії Кюрі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873259
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2020
автор: Miafina