Не сплю до ранку. Ніч неначе рік.
Думки рояться, не заплющу очі.
Я вроді вже дорослий чоловік,
Але душа зістаритись не хоче.
Вона ж така і досі запальна,
В своїх поривах часом божевільна.
Гріхи мої це і її вина
І нам за них відповідати спільно.
У вир кохання кинутися вниз,
Чи навіть зовсім голову згубити,
Це стан душі, а не її каприз,
Готовність щоб страждати і любити.
Я вже змирився та терпіти біль
Частіше випадає чим радіти.
Відчувши знову цей кохання хміль
Готовим треба бути тверезіти.
Похмілля завжди настає у всіх,
Комусь гірке, а в декого не дуже.
Протверезіти я лише не зміг,
І хто, що каже - це мені байдуже!
09.03.2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867447
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2020
автор: Мирослав Вересюк