Мені – не все одно, не байдуже до тебе…
Кому всміхаєшся, в чиїх обіймах спиш…
Та… Не кажи нічого, може, так і треба,
Хоча… Ти й без прохання промовчиш.
Мовчання – золото, і ми вже намовчали
З десяток скринь і зверху – цілий міх
Важких дукатів туги і печалі…
Мовчання – золото… А так любити – гріх?
Мені – не все одно чи хвора, чи не зовсім
Чи усміхаєшся, чи сльози у очах
Та… Не мені тебе вкладати в теплу постіль
Й твої повіки цілувати по ночах.
Судилось, не судилося – не знаю…
А судді ж хто? Бо хтось же зачинив
Ворота перед нами, що вели до раю…
Чи, може, ми самі… Й ніхто не зупинив…
Та, ніби, і не в пеклі… Тільки, що не разом…
Не разом в небо й виру темне дно…
Не разом в щасті, радощах, образах…
Та, все ж, ти знай, мені – не все одно…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2020
автор: Котигорошко