Я простягаю руки до зорі
І ось вона уже в руках у мене.
Лишивсь самотній місяць угорі,
А відчуття від неї б'є студенне.
Вона ніколи не зігріє нас,
Тому, що в ній для нас тепла немає.
Холодна - наче тисячу образ,
За руки прохолодою тримає.
Далекий погляд твій відбивсь у ній,
Його мені забути неможливо.
Твої слова неначе біль німий,
Немов гроза, немов зрадлива злива.
Коли надво́рі наступає ніч
І хоче нас усіх захолодити.
Я відкриваю серце їй навсті́ж,
Воно і ніч зуміє ще зігріти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859145
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2019
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)