Душі моєї рідні пташенята,
Ви випурхнули в ясний світ людей.
Розправили під зорями крилята,
Немовби щира пісня із грудей!
Із кожної книжини в спраглі душі,
Заходите, лікуючи біду.
Я з вами, мої діти, також мушу
Планету рятувати на ходу.
Я стукаюсь у кожні перші двері,
Байдужість виганяю із очей,
Записую на хмарному папері
Травневу оду зоряних ночей.
Запрошую повірити й кохати,
Помріяти про щастя неземне
І на долонях серце дарувати
Так, як із неба навчено мене.
Мої вірші виношую під серцем
Дарую їх чоловікам, жінкам…
Живе в душі оте чуття, - найперше
Яке єдиній з серцем я віддам.
Його беріг від вітру крижаного
Байдужих зим, а чи спекотних літ,
Щоб знов і знов, надіючись на нього,
Душею в небі відчувать політ.
23.12.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858877
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2019
автор: dovgiy