Вже рік минув, як Ти пішла від нас,
Рідненька наша, дорога матусю
Для нас, неначе, зупинився час,
Я усвідомить, що Тебе нема – боюся.
Тебе зорею бачу в небесах,
У співі пташечки я чую рідний голос.
До мене Ти приходиш в тихих снах,
В розмовляєш, як бувало досі.
У телефон – татусь відповіда,
Йому без Тебе також, сумно й тяжко.
Яка це біль, яка страшна біда,
Що більш не з нами Ти, наша сивенька пташко.
У Царство Боже відлетіла Ти спочить,
Втомились від роботи Твої руки.
Ти нас всьому зуміла научить,
Лиш не привчила до болючої розлуки.
Матусенько, ріднесенька, прости,
Що не змогли Тебе ми врятувати.
Ми відчуваємо щодня, що поруч Ти
Гукаєш наш до батьківської хати.
Рідненька наша мамо, спочивайте,
Царство Небесне і пухом земелька.
Хто знав ЇЇ – легесенько згадайте
Світи ж зорею з неба, наша рідна ненько
19.12. 2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858766
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2019
автор: Валентина Рубан