Дай мудрості та сили, добрий Боже,
Дай в серце до нужденних доброту!
А те, що я сказати в слові можу
По Твоїй Волі вдягну в красоту.
О! скільки часу я прожив в печалі!
Гадав, що зірка згасла назавжди.
Не знав, чим серце житиме надалі,
Бо милої загублені сліди.
Загублені сліди в опалім листі.
На тих доріжках, де обоє йшли.
Які ж то були наші душі чисті,
Які ж бо ми закохані були!
Гадалось нам, що тільки одну зиму
Судилось бути нарізно в житті.
Та вийшло так, що потяг щастя – мимо,
А хтось із двох лишився на путі!
Не нарікаю, Господе, на Тебе!
Випробування гідно зміг пройти.
За лихо в долі вказую на себе,
За миті щастя дякую: це – Ти!
І як би не ладнались мої справи,
На Тебе покладаюсь, Боже мій!
Мені ти сяєш у небесній славі,
У силі незборимій, у Твоїй!
Літа мої просунулись до краю
Та твоя Милість поруч мене йде:
Бо вже до слуху звістка долітає,
Що янгол із небес мене знайде.
Знайде для того, аби поруч жити
І тім чинити воленьку Твою,
До скону днів, - відпущених, - любити
У закордоннім, у земнім раю!
15.12.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858123
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2019
автор: dovgiy