Пишаюся, що мав таких батьків,
Простих сільських, що мали чисту душу.
До них на крилах я завжди летів,
Хоч їх немає, йти на могилу - мушу.
Вони з небес пораду подають,
Я біля них завжди наговорюся…
У любу пору на могилу йду,
Вони живі і ними я горджуся.
Батьків портрети втілені в граніт,
І із могили не зникають квіти.
У їх очах горить небесний світ,
Я в них читаю внукам заповіти.
Вони на небесах серед світів,
В душі моїй лишилися святими.
Роки злетіли, я осиротів…
Вже їх немає, я ж пишаюсь ними.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854516
Рубрика: Присвячення
дата надходження 13.11.2019
автор: Віталій Назарук