Стигла осінь одягнула з туману намисто,
В ставку кави заварила - тулилася близько
До холодного румянку, до густої хмари,
Цілувала й обіймала листочки - примари.
Шила сукню - вишивала оксамитом ружі,
У відерку полоскала вітри дужі, дужі,
Не хотіли умиватись - холод їх морозив,
Їх чесали, присипали ще, весняні, грози.
Що забрало стигле літо, закрило у схронці,
Попрощалось, посміхнулось й сіло на віконці,
На своїм чуднім віконці - у просині неба,
Покривалося зірками... так йому вже треба.
Тільки осінь танцювала, мружилась світанком
І сміялась, реготалась - ховалась у збанку,
В нім відвар цідила з квітів... запашне чар- зілля,
Напувала місяць й зорі - небесне весілля.
Хай вінчаються, щасливі, бо їм вічність жити,
Чи у веснах, чи у літі - голівоньку вкрити...
Пишні коси у землиці... матінки природи,
Як зігріє боже сонце, будуть нові сходи.
Нові трави, нові злаки- все живе воскресне -
Осінь землю колисала, хай поспить до вЕсни...
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853881
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2019
автор: Леся Утриско