ЯВИСЬ

Гнітить  мене  не  те,  що  новий  день
Приніс  в  життя  оце  похмуре  небо,
Що  я  не  чую  танців  і  пісень,
Теж  не  гнітить.  А  от  життя  без  тебе  
Таке  страшне,  немовби  я  помер
І  вороття  у  це  життя  немає,
Де  ти  ще  є  жива  поміж  химер,
Які  тебе  від  мене  десь  ховають.
Щодня  лиш  бачу,  що  тебе  нема
І  прірву  цю  нічим  не  загатити!
Невже  не  відчуваєш    те  сама
Як  то  нестерпно  без  повітря  жити?!
А  без  води?  Пустелі  цих  розлук
Сухим  піском  слабку  надію  сушать.
Та  на  додачу  до  сердечних  мук
Її  ж  таки  немовби  здобич  душать
В  кільцях  чіпких  змієподібних  тіл…
От-от,  нещасну,  до  кінця  поглинуть!
В  останню  мить  я  бачити  б  хотів
Тебе,  -  мій  ангел!  –  лиш  тебе  єдину!
Ну,  де  ж  ти  є?  Пташиною  озвись,
Явись  пред  вічі  ясною  зорею,
Ласкавим  вітром  щік  моїх  торкнись
І  нагадай  як  ти  була  моєю.
Хоч  я  ще  ту,  тепер  далеку  мить,
У  кожній  дрібці  щемко  пам’ятаю,
Ти  все-одно  із  часу  повернись
І  я  ,  згадаю,  я  ще  раз  пізнаю.

Німий  портрет  на  чорно  білім  тлі,
Світлини  давньої,  крізь  сутінки  біліє,
А  та,  що  стала  подихом  моїм
Крізь  всі  табу  прорватися    не  сміє!

26.10.2019


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852718
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2019
автор: dovgiy