Не бійся висловлювати свою думку,
Чи, спираючись на факти, доводити своє.
Не бійся критики різного ґатунку:
Вона лиш трохи удосконалює життя твоє.
Та бійся словом поранити когось,
Чи приректи на гіркі муки,
Ненавидіти, заздрити, й сітки за щось,
Й безсило опускати руки.
Не бійся перешкод, труднощів, проблем,
Здається, таких безвихідних та невирішених ситуацій,
Несподіваних та неприємних тем
І рік чи злив фальшивих та беззмістовних анотацій.
Та бійся в океані суперечок потонути
І колоть від стресів «спокусливі уколи».
І жодну мить ніхто й ніщо не в силах повернути.
Вона вже не повториться ніколи.
Не бійся завірюх смутків та гіркоти,
Застиглих та пошарпаних ран,
Які розривають серце, ніби кроти,
І тягнуть в низ якийсь твій план.
Та бійся душу важкими шрамами окупувати,
І залягти в депресію німу,
І всі емоції на світі за гроші купувати,
І замість сяйва ‒ бачити пітьму.
Не бійся бути не таким, оригінальним,
І креативить власний стиль,
Місцями навіть чудним, неформальним,
Крутить з усього свій текстиль.
Та бійся стати надто ненормальним,
Спотворити себе в гонитві за красою.
Ніхто ж не в силах бути ідеальним.
А краще ‒ це чаруй своєю простотою.
Не бійся своїх справжніх, щирих почуттів
І місцями в чомусь бути надто емоційним.
Не бійся тьмяних та шалених відчуттів
І десь у чомусь ставати кращим, професійним.
Та бійся над комусь надокучати,
Не розрізняючи фантастику й реальність,
Своє життя даремно витрачати ‒
Безцінний скарб, а не якась пуста формальність.
Не бійся чогось незнаного, нового,
Сучасного, що давніх склалося основ,
Чи чогось забутого, старого,
Що віє звично та циклічно знову й знов.
Та бійся ці знання у кулю зжати,
І тупо та безтямно викинути, нібито сміття,
І когось у чомусь пережати,
І нажахати, неначе вовче пронизливе виття.
Не бійся палітри неповторних, веселкових дотиків,
Одноманітних чи багатогранних,
Колючих, ніби їжаків, чи пухнастих, наче котиків,
Недоладних чи майже бездоганних.
Та бійся рухами порізати себе й когось, як скло.
Розрізняй, які з них справжні, а які оманні,
Які несуть добро, а які провокують грізне зло,
Які ясні, мов сонечко, а які туманні.
Не бійся подорожувати,
І відкривати цей прекрасний, неймовірний світ,
Все смакувати та жувати,
І споглядати, як чарівно квітне пишний цвіт.
Та бійся у глухих сидіти стінах,
І від долі повсякчас чекати знак,
І загубитись в яскравіших тінях,
І замість якості видавати брак.
Не бійся своїх продуманих чи спонтанних дій,
Розчарувань, поразок, грубих помилок,
Незайманих чи з чимсь пов'язаних взаємодій
І залишить на цій планеті свій «пилок».
Та бійся лінощів пихатих, наркотичних,
Від яких бажання всі тьмяніють,
Своїх розцінок нерозважливих, критичних,
Від яких ідеї сутеніють.
Не бійся розгортати свою чесність та відвертість
Серед добрих та розсудливих людей.
Знай, де доцільніша поступливість, а де – упертість.
Шукай своє серед безвісті очей.
Та бійся бовкнуть те, про що потім будеш гірко шкодувати,
Що здатне вогнищем невгамовним пропекти,
І душу «кілометровими паролями» закодувати,
Самотністю, депресією просікти.
Не бійся складних перешкод та роботи,
Часом, здається, навіть непідвладних,
Зобов'язань, грохотів, проблем, турботи,
Тимчасових або ж далекоглядних.
Та бійся праці вулканічної, понаднормової:
Так проживати день і ніч,
Не мати призми дружної, сімейної, веселкової,
А лиш якусь похвальну річ.
Не бійся дбать про тонку довіру,
І берегти, мов скарб, чужі секрети,
І трощити вщент лиху зневіру,
І тягти із шаф болісні скелети.
Та бійся людині душу ошукали,
І так навіять жорстку пустоту,
До якогось зла та лиха закликати,
І знищити незриму чистоту.
Не бійся страхів, стрімкої порожнечі,
І хижих переслідувань,
Діагностувать якісь цікаві речі,
І вольових розслідувань.
Та бійся керуватися жахами.
Вони не вправі диктувати жодного рядка,
Хоч можуть давати прочухани ‒
Крихітний процес від виру загального кидка.
Не бійся шукати величну гармонію,
Яка так ніжно обіймає,
Свою драйвову і/чи ліричну філармонію,
Яка до небес підіймає.
Та бійся нищівного хаосу,
Який душу у морок безвісті заводить,
Підлого, руйнівного галасу,
Який так блискавично чи мляво приходить.
Не бійся сивої буденності,
Часом гнітючої даремності,
У чомусь злісної злиденності
І невимовної нікчемності.
Та бійся веселощів гучних, але фальшивих,
Які вимагають купу уваги,
У чомусь рішень та реакцій несправедливих.
Вирівнюй важелі для противаги.
Не бійся змінювати долю,
Якщо чуття, що вона пливе не так,
Вдихнути, мов повітря, волю,
Навіть якщо спершу і без тями: «Як?».
Та бійся суворо так своє або ж чуже життя контролювати,
І все чинити за розкладом чітким,
І через це банально якісь бажання чи мрії анулювати,
І на фініші залишитись ні з чим.
Не бійся комусь у чомусь допомагати,
Але не пести та не щеми жалістю когось.
Не бійся кращого від себе вимагати
І спиратися на власні сили, а не на щось.
Та бійся байдужості віддатись,
Або ж розцінкам жлобства,
Чи затятим ревнощам піддатись,
Чи крайнощам неробства.
Не бійся різких, жарких провалин,
І геть несправедливих винятковостей,
І глумливих, тужливих підвалин,
І незапланованих випадковостей.
Та бійся про важливе забувати
Зі скарбниці спогадів
І пошану нечесно здобувати
У темниці поглядів.
Не бійця йти за своєю долею,
За своїми оспіваними мріями,
Пірнути в океан свій за волею,
Жити в унісон з цікавими подіями.
Та бійся грати не свою, а нав'язану роль,
І відштовхувати своє кохання,
І брати жорстко все та всіх під надмірний свій контроль,
Не виконувати точно завдання.
Не бійця просто й гостро жити
Без тягучого та зовсім непотрібного жалю,
І горе, й радість пережити,
І шепотіть близьким частіше: «Я так всіх вас люблю!».
26.04.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841383
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.07.2019
автор: Оля Тимошенко