Смійся, смійся! Розбещений червню,
Блискавками протоптуєш шлях,
Трав’янисту стежину - недавню,
Колисав на багряних устах.
Задирайся! Бо що тобі скажеш?
Ти і грім, ти і млосна гроза,
Свої примхи ніколи не зрадиш -
Світлі роси, мов вічна сльоза.
Ти і спрага, і літній оазис,
Ти у неба - бездонна блакить,
Ти - як вічний терпкий анабазис*,
Як, у тобі, все ж хочеться жить.
Ти терпкий, а за хвилю солений,
Чи солодкий, у гамі ночей,
Все ж по літньому - так незбагненний,
Залюбуюсь в палітрі очей.
Що малює веселка лукава,
Іх висушують млосні вітри.
І вже ніч, і чарівна заграва -
Прошу, червню, кольори не стри...
В них так мило - по літньому душно,
Де гроза, там замріяний сад,
Смійся, смійся весело та слушно,
Бо пройдеш і не вернеш назад...
АНАБА́ЗИС - Напівкущова або трав’яниста багаторічна рослина родини лободових, поширена перев. в Середній Азії; використовується для виготовлення препаратів проти шкідливих комах. Сарсазан шишкуватий не поступається токсичністю перед анабазисом, з якого, як відомо, добувають.. анабазин-сульфат. Вікіпедія.
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838707
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2019
автор: Леся Утриско