Вдих... Видих... Вдих...
Ми досі тільки люди, які зранку п"ють каву з тріснутих чашок,
Без цукру і посмішок, без емоцій на обличчі,
Світ так само стоїть на китах, чи спині черепашки
І пароль не змінився, потрібно лиш стукнути тричі.
Вдих... Видих... Вдих...
Небо досі згори, а земля, як завжди, під ногами,
Мерехтіння зірок всім напише свої гороскопи
Та ворожка стара людям долю пророчить ночами,
Бо при денному світлі її болять руки і стопи.
Вдих... Видих... Вдих...
Ми не можемо сміливо дивитися сонцю в очі
І ховаємося під ліжком від тітоньки темряви,
Бо під ліжком не сонце, там всього лиш зіниці вовчі
Закривають носи від словесної сірої куряви.
Вдих... Видих... Вдих...
Два холодні мішки, наповнені повітрям, не рвуться,
Вони слухають як закипає кров і булькотить всередині,
Вищі сили дали нам заяче серце куце,
Так, мабуть, гороскопом відверено.
Вдих... Видих... Вдих...
Ми всього лиш люди, які п"ють каву з тріснутих чашок,
А світ досі стоїть на китах, чи спині черепашки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829788
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.03.2019
автор: Кароліна Дар