Життя тихенько, наче хмарка лине,
Не знати, де упустить, де підкине.
Буває вознесе…і вже цариця ти,
Тоді об землю гепне так, що затріщать кістки.
Буває обнадіє чим – вночі не спиться.
Нашіптує і обіцяє щось – не спиш, а сниться.
Ти замків вже набудував, купив кабріолет…
А там – з очей полуда і танцюй кардибалет.
Буває, у халепу вліз – на Бога не гнівись.
Минулося тобі, а далі – бережись.
То бумерангом попередження про гріх
В цей раз він лиш тебе торкнувся, обминувши всіх.
Життя плямисте, щоб оскоми не було,
Тому й не знаєш де і як закінчиться воно,
Тому, радій йому і оптимістам потурай
І цим стереотипи про злу долю поламай.
В людині квітку роздивись і поливай її,
Нехай росте привільно, мов зерно в ріллі.
Коли ж відчуєш серце поряд, яке плаче чи болить,
Зігрій його і доторкнись своїм хоча б на мить
Тоді причетним будеш до краси життя,
Образам, відчаю не буде вороття.
Гординю, злість безжально кинь в траву
Зміни брудне на вишиванку – ще не вдівану, нову.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827625
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2019
автор: Лариса Чорноус