Зима кокетливо жонглює сніжним пилом,
Форсить, тримає білизни фасон.
Немов підносить янгол нас на білих крилах,
І сниться дивний, загадковий сон.
В якому веснонька розкрила щастя двері,
Розтанули сувої снігові.
І сонячного пригубили ми лікеру,
Кохання закружляв медовий вир.
У сні мрійливому весняні поцілунки,
Бо це тепло душі із глибини.
І хоч зима іще жонглює досить лунко,
Любити хочеться тобі й мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826671
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2019
автор: Світлая (Світлана Пирогова)