Нарешті сонце в небі засіяло,
І враз на серці радісно так стало.
Пробивши сонний і густий туман,
Розвіявся і зник, якийсь оман.
Промінчик сонячний від смутку спас,
Той що бентежив і тривожив нас,
Він десь купався в небесній блакиті,
Забравши в нас приємні , ніжні миті.
Ми ж знали, що він в хмарах заблудився.
А може навіть трішки розгубився.
Але є ми вірили , сивий туман - минеться,
Й промінь Кохання сяйвом усміхнеться.
Промінчик з неба ніжно задивився,
Він нам з Тобою і ночами снився.
До нас він ніжно – ніжно усміхався,
І так близенько дуже пригортався.
Він цілував, він гладив нам волосся.
Шептав слова п»янкі, це ж не здалося?
Промінчик – розпалив наші серця,
Аби палав вогонь Кохання без кінця.
05.01.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824307
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2019
автор: Валентина Рубан