Біля контейнеру з сміттям
Стоять і порпаються двоє:
Стара бабуся і молодий ще чоловік.
Напевне, горло стисло так тяжке життя,
Що їм вже не гидке чуже сміття,
А виживати якось треба в цьому світі.
Проходять люди, споглядаючи байдуже,
А може й не байдуже, хто їх зна.
Ці ж двоє мовчки в покидьках гребуться,
Та витягають з смороду калюж
Щось може їстивне, чи щось з майна,
Забувши сором, чи давно його нема?
Що сталося, і це хіба життя?
Міг чоловік щасливо обіймати жінку,
Із гордою поставою в плечах,
Натомість , голова донизу…і бридке сміття.
Можливо, соромно просити, чи й хто дасть,
І молодість не в радість, і тваринний сум в очах.
Обличчя в чоловіка ще привабливе і свіже.
Дивлюсь в вікно і жаль мене пройма:
Чи безробітний, чи нема житла?
Не осуджу, та кривда очі ріже,
Не осуджу, бо цим я і себе принижу.
Хто ствердить впевнено тепер,
Що омине його ота сума.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823000
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.01.2019
автор: Лариса Чорноус