Питаєте, звідкіль беру слова?
І як вони знаходять шлях у вірші?
З яких волокон тчеться та канва,
Де хрестиком думки вдається вишить?
Я так скажу на запитання ці:
Секрет – простий. Слова – усім знайомі.
Вони, як різнобарвні камінці,
У мови української огромі.
А мова наша – це калейдоскоп,
В якому серце камінці ворушить,
Але при цьому слухає і душу,
І делікатність з ними. Не галоп.
Нитки канви прядуться із думок
На веретенах пильної уяви.
Отут суфлери – небо, поле, трави…
Звичайно ж, люди. І життя само.
І вже тоді засвічується слово,
Указане щемливим почуттям.
Та не заграє свіжістю полова.
Тим більше, не проклюнеться сміття.
Я слово, мов дитя, спочатку няньчу,
Вимірюю, вслухаюсь, як співа.
І чи колисочка зручна – канва,
Й чи можна звідусіль його побачить.
А потім проби. Нескінченні проби!
На перець, сіль. Немов смачу куліш.
Й чи всі працюють нерви і суглоби
Тих слів… Ось так народжується вірш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2018
автор: Ніна Багата