Свекруха. Промовиш – і вже уявляється
Щось хиже й лихе – несумісне з любов’ю.
Як наче раптова гроза насувається,
Або як шугнеш в будяки з кропивою.
Здається, і буквам в тім слові незатишно.
Аж ніби скриплять від жахіття чи болю.
Куди тій невістці, чутками настрашеній,
Від нової родички ждати любові?!
Все буде не те і не так. Все – небажане.
Закрутить відразу і гаєчки, й гвинтики,
Бо носить в душі вибухівку заряджену…
Та це не про всіх. Є у правилах винятки.
Я знаю свекруху, що гідна захоплення.
У серці вогонь! Але добрий і чистий.
Він гріє, освітлює із задоволенням
І сина, й невістку, і юне дитинство.
За день вона стільки всього переробить
У хаті або на городньому клаптику!
Навчає онука любить математику.
І все – із вогнем. З тим же – чистим і добрим.
Не гасне вогонь у тривожні моменти.
І слово, і діло – дорожчі за гроші.
Уміє себе і родину запевнити,
Що врешті усе буде тільки хорошим.
І як же її називати свекрухою –
Таку незамінну, таку саму-саму?!
Як рідну невістка цю ластівку слухає
І вже чверть століття зове тільки мамою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2018
автор: Ніна Багата