Коли у вічність відлетить надія,
А в серці запанує пустота.
Зірвусь у прірву, випивши чар-зілля,
Бо тільки там панує самота.
А тут в житті не буде більше змісту,
Ні погляду, ні слова, ні душі…
Хіба із болю я сплету намисто,
Обнявшись з роздоріжжям на межі.
А поки пломеніє ще надія,
Ще кров бурлить і на душі весна.
Я кожен день живу на світі й мрію,
Коханою живу, яка одна.
Переступити – викличу прокляття,
Не можу я дозволити собі.
Допоки у душі горить багаття,
Своє кохання не піддам ганьбі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813552
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2018
автор: СЕЛЮК