Старому року гляньмо вслід,
Як змореній людині.
Він з нами йшов і вплав, і вбрід,
І гнув терплячу спину
Під різномастим вантажем
Земних турбот щоденних.
І ось прощається уже
І шле благословення
Всьому і всім, кому годив
Й над чим сльозу не втримав…
Ще мить – і зникне назавжди
За вічності дверима.
Короткий вік. Жив чи не жив?
Свіча з ялинки світить…
Усе до нитки нам лишив.
Усе. Як батько – дітям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2018
автор: Ніна Багата