Як світлий спалах блискавки вночі,
Минулі дні вриваються у пам'ять.
Знаходять до дверей старі ключі,
Відкривши, душу радують і ранять.
В знайомі і далекі голоси
Пірнаю, наче в озеро студене.
Занурююся серцем в ті часи,
Які по бездоріжжю йдуть до мене.
Малює спогад стежку у траві
І повертає до моєї школи.
Все кублиться думками в голові,
Лиш тут побачу, наяву - ніколи.
Бо школа вже красується нова,
Там, де була стара, туман лягає.
А в пам'яті моїй вона жива,
По коридорах дітвора гасає.
Важкий портфель з книжками на плечах,
О, як його хотілося позбутись.
Згадавши, знову смуток на очах,
На день, на час, в ту мить хоча б вернутись.
Скрипуча хвіртка, з дерева паркан,
В осінніх квітах все шкільне подвір’я.
І однокласник, вічний хуліган,
З цукерками іде на перемир’я.
Заходжу в клас, он парта, це моя,
Завжди сиділа я на першій парті.
Для серця ті сучасні, що стоять
Тепер тієї ж цінності не варті.
Старий учитель хмурить брови знов,
Крізь хмари із душі сміється сонце.
Його до учнів батьківська любов
Була для нас надійним охоронцем.
Історія відкрита у руках,
Параграф за параграфом листаю..
Напевно, хтось на інших сторінках
Колись мою історію зчитає.
Несу її з віршами до людей,
Хто омине, а хто і доторкнеться.
І почуття, що вирветься з грудей,
Можливо, тим же спогадом проллється.
Нехай теплом вертаються ті дні,
Що лист в календарі перегорнули.
Яке б сучасне не жило в мені,
Є невід’ємний погляд у минуле.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808390
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2018
автор: Світлана Вітер