Світлій пам’яті моєї бабусі--вдови
Поникло колосся пшениці,
Сумлінням втомившись украй.
Уповні снага золотиться,
Віщує багатий врожай.
У тихому плесі зажури
Постала бабуся в імлі:
По сніжних іде кучугурах,
Рятунок шукає в землі.
Шопортяться пальці у грудді,
Збирають колосся й, мов скарб,
Ховають на зболених грудях,
Довіку лишаючи карб.
А вдома сирітство убоге:
Маленькі неситі сини.
Одна в них надія на Бога,
Й на зе́рно чекають вони.
Два роки минуло відто́ді,
Як врешті скінчилась війна.
Під припічком нишпорить голод —
Йому не завадить вдова.
…Я згадую руку безпалу
Бабусі моєї, вдови,
Що символом голоду стала
І жертвою тої війни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806300
Рубрика: Присвячення
дата надходження 11.09.2018
автор: Valentyna_S