Місяць у хмарах темної ночі
Щось тихо на вушко зірці шепоче.
А зірка й надалі із нього кепкує.
Вдає, що крізь хмари нічого не чує.
Та місяць старанно слова підбирає,
Бо ніжно і палко він зірку кохає.
І зірка кохає, та горда вона.
Вважає, що в небі красуня одна.
На ніжні і щирі слова про кохання
Та зірка говорить зухвалим зітханням.
Бо доказів хоче, не вірить словам.
На подвиг чекає велична мадам.
Місяць сумує, не їсть і не спить.
Нічого не хоче – одну лише мить.
Поруч із нею, удвох серед ночі.
Закохане серце коханням стукоче.
Щоночі він сяє ясніше-ясніше,
А вранці заходить щораз повільніше,
Щоб довше щоразу на неї дивитись.
Щоб не перестала вона йому снитись.
Зірка пихата і зверхня й зрадлива.
Їй не пасує натура вразлива.
Та сталася якось незвідана річ.
У теплу, липневу у пахощах, ніч.
Скінчилося світло – згасла зоря.
Із неба упала ген-ген за моря.
На небі від неї слід залишився.
Ще трішки палав і розчинився.
Закохані двоє на небо дивились.
Як падала зірка – до купи схилились,
Завітне бажання разом загадали
І свої серця коханням з’єднали.
А зірка пихата, що була вгорі,
Тепер спочиває глибоко на дні.
Інші зірки тепер сяють на небі,
Та місяцю інша ніяка не треба.
Кохав лиш єдину, кохав до нестями.
До неї на вушко шептав він ночами.
Про неї щоразу він пам’ятає
У той час, коли найясніше сяє.
© В. Загрійчук 22.08.2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2018
автор: Володимир Загрійчук