Кохання... Таємниця незбагненна...
Гарніших почуттів, мабуть, нема.
Це дійсно неосяжна теорема,
Яка хвилює людство... й недарма...
Поріднена з весни квітучим дивом,
Любов - зненацька нас бере в полон...
Це нібито з небес раптова злива,
Холодна злива, в сонячний сезон.
Це щось, чого навмисне не чекаєш.
Для цього не плануєш день і час.
Але й дверей на ключ не замикаєш,
Коли іде, непрохано, до нас...
Даремно зачинятись від тривоги,
Яка руйнує стіни і замки.
Любов, коли приходить до порогу,
Змиває перепони і роки.
Такому віроломству є причини...
А ще, мабуть, від долі не втечеш...
Чи грішне те кохання, чи невинне -
Закохана душа не знає меж!..
І ти летиш!.. У небо, чи у прірву...
Кохання не планує наперед...
Птахи - також, коли летять у вирій,
Не знають - чим скінчиться їхній злет.
Але надій ніхто з душі не вирве -
Як не завадить... зіткненню планет..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804726
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2018
автор: Елена Марс