Плямили чорною віспою ядер красоти всієї землі:
Султани, ярли, хани, баші, ляхи-пани, залишивши сліди.
Відтворення це природне...Людина - генний механізм взагалі.
Життя -це наша втіха, дика рвія, білий світ, час зла і біди.
Трудом ченця славянського літописця вже забуяли сходи.
У світі історичних сторінок слово й діло злилися в одне.
По краплі давнини бачим правду ми в чарівнім дзеркалі води.
І розгортаєм щедру книгу слави. Героїв пам*ять не мине.
Незлічені коні кочових племен все далі і далі неслись.
Летів повз марево їх згарищ всесвітній потоп кінноти орди.
Нащадки воєвничих хазар - козаки кровний зв*язок довели.
Лягло немало Посполитої люду. Слава Січі назавжди.
Землі копни, мов архіолог, і не забувай за предків порох.
За край, за правду, за волю, долю відлунали шаблеві дзвони.
Порив рішучий у них і тривожна суть. Тремти, нікчемний ворог -
В Січі неспокій, знов рвуться в бій наші славні козацькі загони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804468
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.08.2018
автор: Жора Гарпунов