Хтось думає що його треба шукати, інші вважають, що воно саме приходить…
…Я ж прокинувся цього ранку о п’ятій чи то від безсоння, що мучило останні кілька тижнів, можливо, зміна часових поясів. Хтозна…
Знаючи, що подальші спроби заснути обвінчаються крахом, я вирішив сходити на море. Швидко поснідав, узяв гітару й блокнот у надії, що все-таки зможу щось нашкрябати. Зачинив номер і вирушив на берег, він був зовсім неподалік. Віяв теплий ранковий вітерець, а в повітрі висів запах моря і квітів, повз які я проходив, відчувалася легкість.
Ось і море!.. Вмостившись зручно на пісок, я деякий час споглядав, як танцюють хвилі, і бриньчав щось мимоволі на гітарі…
Взявши блокнот, я почав думати, щоб таке написати…
Кохання?.. Кохання, яке змогло воскресити на кілька місяців, а потім…
(Хоча ні! Не кохання! Закоханість? Не знаю… Але я не відчував цього почуття дуже давно, воно здавалось… справжнім?..)
…А потім отруйним стилетом засісти глибоко в серці й ржавіючи повільно вбивати. І кожна спроба щось написати – це спроба дістати ось цей кинджал, але проблема в тому, що його неможливо витягти й наступні лише намагання утворюють ще більшу рану… І кров, що стікає у вигляді чорних емоцій…
Та й кому?... Навряд чи адресату це потрібно…
Інші теми здавались… банальними?..
Писати бажання не було.
Відкинувши блокнот, я приліг на пісок і дивився на синє і безкрає небо, слухаючи шелест листя дерев і хлюпотіння припливів, намагаючись ні про що не думати…
Раптово спалахнуло небо, неначе змінився день на ніч, тоді все знову повернулося назад, але з неба спускалося щось довершене, яке сліпило і навіювало страх, та водночас манило до себе.
Я не міг нічого зрозуміти, рука сама тягнулася туди, та дістати ніяк не виходило. Уже ось впіймав, але ні, знову воно далеко, а потім уже майже торкається пальців. І так постійно… А потім враз усе зникло…
І тут я розплющив очі. Виявилося, що я просто задрімав.
Але те, що я побачив здавалося таким реальним!..
І тут у голові на мить пробігла думка – я взяв блокнот і почав писати…
…Його називають по-різному… Що ж це було?..
Хтозна… Хтось його шукає, а хтось його чекає…
«Натхнення»
© Володимир Верста
З книги «Наношок».
Дата написання: 21.07.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802492
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2018
автор: Володимир Верста