Неждану образу качаю, мов сніжку, –
Мала, а диктує мені свою волю.
На білих думках виїдає доріжки,
Але обростає не снігом, а болем.
І він крижаний.
Вже образи не крихта.
її намоталось уже з оберемок.
Уже не сховаєш.
Та й нічим прикрити.
І сили нема існувати окремо.
А зашпори скоро до серця дістануть.
Ну що мені з нею такою робити?
Лишилась надія на сонце весняне:
Можливо, розтопить.
Якби-то, якби-то.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800513
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2018
автор: Ніна Багата