Ластівки літають коло вікон.
І щебечуть на мою біду.
Ніби знають, що до тебе, рідний,
Я уже ніколи не прийду.
Не загляну в твої карі очі.
До грудей твоїх не притулюсь.
Лиш в твої безсонні довгі ночі,
Я обов»язково повернусь.
Ти відчуєш біль мого страждання.
Зраненого серця тужний плач.
І нестерпний жар мого кохання,
Бо ти – Бог мій, Бог мій і палач.
20.07. 1994 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792400
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2018
автор: Валентина Рубан