http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694800
[i] продовження[/i]
Ну що ж, іди – я не люблю прощань…
І забирай усе, що поміж нами:
І сьому вись нездійснених бажань,
І мокрі клени, зрошені дощами.
Лиши лиш дощ… цей справжній синій дощ,
Який не нашим щастям срібно плакав.
Він знав тоді серед чужинських площ
Розлукою завиє вовкулака.
Іди наосліп у свої сніги!
Була твоєю, ти ж моїм - ніколи…
І не вертайсь, не скигли від нудьги –
Дощу вже не побачиш справжній колір.
Не треба слів – хай дощ про нас шумить…
Цей синій дощ без крил і без омани.
Лиши лиш мить… одну - єдину мить,
Як справжнє «ми» в руках було між нами…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791994
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2018
автор: Олена Жежук