"РАДІЙ, НЕВІНЧАНА ЦАРИЦЕ…" (Невідома українська Марійська поезія)

[color="#ff0000"][b]З  рукопису  авторського  антології  "ЛИКУЙ,  КНЯГИНЕ!"[/b][/color]
[color="#ff0000"][i](Відома  та  невідома  Марійська  поезія  України  та  українського  закордоння)[/i][/color]

Працюючи  понад  30  років  у  Львівському  музеї  історії  релігії,  зокрема  в  Інституті  релігієзнавства,  маю  змогу  вкладати  авторську  антологію  поезії,  присвяченій  Богородиці,  яка  дістала  назву  [color="#ff0000"][b]"Марійська  поезія"  [/b][/color]-  на  основі  заборонених  радянською  владою  релігійних  видань  та  календарів  20-70-их  років  минулого  століття,  що  знаходяться  у  Фондах  нашого  музею.
Робота  вже  майже  завершена,  готуються  відомості  про  авторів  перед  макетуванням  книжки.  Ця  робота  триває  уже  третій  рік  -  і  дала  не  тільки  творчу  насолоду  від  високопрофесійної  Богородичної  поезії,  а  й  великий  імпульс  для  пошуків  і  джерело  для  власних  письменницьких  проектів.
Антологія  має  6  розділів,  перший  із  них  [color="#ff0000"]"ЄДИНОЧИСТА  І  БЛАГОСЛОВЕННА..."[/color]  друкувати  не  буду,  бо  це  розділ  хрестоматійних,  себто  відомих  українських  авторів.
Отож,  почну  з  розділу  ІІ[color="#ff0000"]  "РАДІЙ,  НЕВІНЧАНА  ЦАРИЦЕ..."[/color],  де  вміщені  невідомі  українські  автори.

[color="#ff0000"][b]Олег  Стюарт*

Ликуй,  Княгине![/b][/color]
Ликуй,  Княгине  світлих  зір,
Земель  і  вод,  життя  і  мріє!
До  Тебе  свій  підносим  зір
І  кличем:  Радуйся,  Маріє!
Поглянь,  Пречиста,  із  висот
На  український  свій  народ!

На  наших  землях  кров  і  мста,
Ірод  засів  в  Твоїй  столиці,
І  знов  Пилат  розп’яв  Христа,
І  сповнив  учнями  в’язниці.
І  з  тюрем  кличуть  голоси:
Спаси,  Маріє,  нас  спаси!

Почуй  слова  тривожних  уст,
Що  шлють  сини  Тобі  і  доні,
Щоб  сяли  Київ,  Львів  і  Хуст,
Як  перли  на  твоїй  короні.
Поглянь,  Маріє,  на  наш  край
І  Україні  волю  дай!

[i]*Олег  Стюарт  –  одне  з  творчих  псевдо  Теодора  Курпіти
«Калєндар  української  Родини»1950,    ст.  59.
[/i]
[color="#ff0000"][b]Теодор  Курпіта

Ave![/b][/color]
У  розцвіті  рожевім  трави
І  синя  флейта  –  небеса.
Немов  чернець  стою  я  сам
Із  піснею  на  серці:  Ave!

За  мною  полум’ям  заграви
Вечірні  блимають  вогні
І  в  фіолетній  тишині
Несеться  дзвона  срібне:  Ave!

Прийми  із  серцем  нелукавим
Мене,  Маріє,  під  покров.
Тобі  жертвую  душу,  кров
І  серця  свого  тихе:  Ave!

Дозволь  в  Твої  ступити  лави
Відважних,  смілих,  чесних  слуг
І  в  час  незгоди  і  наруг
Тобі  співати  вічно:  Ave!
[i]«Дзвони»,  Львів  1937,  ч.5.  с.171    [/i]

 [color="#ff0000"][b]Ольга  Сиротинська

В  день  Успення  Пречистої  Діви  Марії[/b][/color]
На  золотих  крилах  ангелів  ясних
Між  срібні  зорі,  в  край  неба  красний
З  цього  провалля  смутку,  сліз  і  болів,
Та,  що  була  нам  всім  провід-зорею,
Взнеслась  на  віки  тілом  і  душею
В  край  вічний  щастя,  радости  і  волі.

Засумували  води  Йордану,
Імлою  смутку  вкрився  ліс  Ливану;
Прибравсь  в  жалоби  паполоми  чорні.
Ллють  сльози  горя  вірнії  синове,
Бо  хто  ж  то  нині  під  крилом  любови
Так,  як  Пречиста  їх  усіх  пригорне?

А  часи  люті;  ворог  так  шаліє;
В  серцях  згасає  віра  і  надія…
І  холод  тиснеться  повільним  ходом…
Не  опускай  нас,  о  Мати  Пречиста!
Крізь  життя  темні  дороги  імлисті
Будь  нашим  сонцем  і  нашим  проводом!

Бо  нам  так  важко,  бо  нам  так  сумно;
Життя  на  світі  наче  чорна  трумна,
Гробова  студінь,  здається,  кругом  віє…
Як  на  нас  вдарять  лютії  морози,
Як  спадуть  тучі  й  горя-болю  сльози,
Не  опускай    нас,  о  Мати  Маріє!

Не  бійтесь,  діти,  хоч  я  між  зорями
Царюю  нині,  то  завжди  я  з  вами
І  помагати  буду  вам  невпинно,
Чи  в  щастю-долі,  чи  в  смуткуі  горю,
Для  вас  повік  я  –  та  Провідна  Зоря,
Лиш  дайте  серце  ви  мені  невинне!
[i]«Наш  Приятель»,  Львів  1924,  число  8,  ст..106.[/i]

                                           [color="#ff0000"][b]М.-ч.
Чистая  Діво!  [/b][/color]
Чистая  Діво,  Царице  Мая,
Роже  цвітуча,  перло  святая,
Тобі  на  честь  ми  пісню  співаєм,
З  всіми  святими  враз  величаєм.

Діво  Пречиста,Мати  Ласкава,
Що  володієш  в  блиску  і  славі,
До  Тебе  просьби  наші  підносим,
Для  Підкарпаття  доленьки  просим.

Ми  –  руські  діти,  Ти  –  наша  Мати,
Не  дай  нам  духом  підупадати,
Захорони  нас  від  злої  долі.
Не  дай  попасти  в  ярмо  неволі.

Діво  Маріє,  Тобі  з  поклоном
Пісню  співаєм  сердечним  тоном;
Благослови  нас,  встався  за  нами
В  Того,  що  править  всіма  віками.
[i]«Благовістник»,  Ужгород  1937,  число  5,  ст.17.
[/i]
                     [color="#ff0000"][b]Марія  Я.Мятка

Маївка[/b][/color]
Пречиста  Діво,
радій,  радій:
ввесь  світ  хвалу  шле
красі  Твоїй!

Ось  в  кожен  теплий
травневий  день
гуде  молебень
з-поміж  вишень!

Гудуть,  співають
в  яснім  теплі
хрущі,  -  і  діти,  -  
й  бджілки  малі.

І  гомонить  скрізь
пташиний  спів
з  гаїв  зелених,
з  шумких  степів.

А  в  кожен  вечір
лунає  дзвін  –  
і  в  храм  твій  люди
йдуть  на  поклін.

І  зорі  сяють
красі  Твоїй…
Пречиста  Діво,
радій,  радій!
[i]«Християнський  голос»  1952,  число  21,  ст.3.[/i]

                                 [color="#ff0000"][b]Ю.  Паломник

                                                       Гимн  Марії
[/b][/color]                  Освяти,  о  Пречиста,  мій  дім
і  всіх  тих,  що  живуть  у  цім  домі:
тих,  що  пориви  в  них  молоді,
тих,  що  в  старості  чають  на  поміч.

І  кімнату  мою  освяти:
і  ці  вікна,  і  стіни,  і  двері,
і  той  стіл,  на  якому  застиг
недокінчений  гімн  на  папері…

І  мене  освяти  за  столом
у  найбільшім,  найтяжчім  зусиллі:
серце  грає  Тобі,  о  Маріє,  псалом,
я  ж  у  вірш  його  вкласти  не  в  силі…  
[i]«Поступ»1969,  число  22,  ст.7.
[/i]
                                                                                                                                                                                                                     [color="#ff0000"][b]  
Олена  Печеніг

Мати  Божая…[/b][/color]
Мати  Божа  йшла  та  долинами
Широчезними  та  з  тернинами.
«Земле,  земленько  многогрішная!
Сестро,  сестронько  неутішная!
Я  печалі  твої  рукавом  ізітру,  -
Квіт-пахуч,  зілля-сад  ізсаджу  між  журу.
В  табуни,  у  бистрі,  ой  зберіться,  вітри,
Покотіться  сюди  із  крутої  гори!
Рознесіть.,  розсадіть  молоді  паростки  –  
Хай  зів’яне  печаль,  де  зростуть  ці  квітки.
Хай  росою  сльоза  зсохне  з  променем  дня;
Хай  же  плаче  Душа  лиш  одна,  лиш  Моя…».
Мати  Божа  йшла  та  долинами
Широчезними  та  з  тернинами.
Мати  Божая  –  Радість  соняшна,
Охороннице  наша  горішня!
[i]«Дзвони»  1932,  число  2,  ст.81.
[/i]
[color="#ff0000"][b]Ірка  Трусь

Марія[/b][/color]
                         В  смарагдовій,  довгій  сукні,
Густо  тканій  звіздочками  –  
Йшла  Марія  полем,  лісом,
Йшла  дібровами,  гаями.

Ліс  шумить  ніжну  молитву,
Шепчуть  тихо  щось  діброви:
-  Пригорни  нас  всіх.  Маріє,
Хорони  нас  під  покрови.

Пісню  матінці  співають
Пташенята  всі  і  квіти  –  
Так  солодко,  милозвучно,    
Ось  послухайте  лиш,  діти!,  -  

Треба  серденька  вам  мати,
Як  лелії  сніжні,  чисті,
А  тоді  і  ваша  пісня
Мила  буде  теж  Пречистій.
[i]«Наш  Приятель»  1934,  число  11-12,  ст.12.
[/i]
[color="#ff0000"][b]П.Штокалко

                   Діти  Марії
[i](з  уст  народа)[/i][/b][/color]
По  райських  стежечках  іде
Марія  Божа  Мати,
Гурток  дітей  малих  веде
В  садочку  забавляти.

У  них  одежа  мов  би  сніг,  -  
Її  Марія  шила,  -  
Несесь  дівочий  тупіт  ніг,
Мигтять  ангельські  крила.

Розкішний  довкруги  садок,
У  стіп  пахучі  цвіти,
Ягідки  клоняться  з  гілок,
Їх  рвати  хочуть  діти.

Пречиста  Діва  все  спішить,
Гіллячки  пригинає,
Ягідки  рве  і  в  тую  ж  мить
Ягідки  кожен  має.

Лящить  дітвори  срібний  сміх
Йде  гомін  від  забави,
Глядить  на  діточок  усіх
Марії  зір  ласкавий.
[i]«Наш  Приятель»  1924,  ч.5,  с.73.[/i]
                                                                                                                                                                                                         [color="#ff0000"][b]
Євгенія  К-івна

Поклін[/b][/color]
 Склонило  Сонце  русу  головку
В  поклін  найнижчий  аж  до  землі
Та  в  перлоцвіти,  срібні  намиста
Прибрало  землю  в  привіт  Її.

Склонилось  Сонце  в  поклін  найнижчий
Молиться  тихо  природа  вся:
                 -  Радуйся  Діво  благословенна,
О  Непорочно  За-ча-та-я!..
[i]«Місіонар»,  Жовква  1935,  ч.12,  с.273.
[/i]
[color="#ff0000"][b]І.  Сендецький

[/b][b]Розбитий  човен[/b][/color]
На  синім  морі  човен  розбитий…
Сном  оповитий
пливу  в  човні…
Хвилі  вдаряють  і  заливають,
в  шалі-розпалі  човном  хитають.
Горе  мені!

Але  ось  руку  хтось  простягає,
мене  спасає.  
Дивлюся  я:
Пречиста  Мати,  Скарб  благодати
подала  руку,  щоб  рятувати
своє  дитя.

І  сльози  кануть.  Сила  любови
здійма  окови
з  серця  в  огні.
А  Божа  Мати  зайшла  в  палати,
щоб  своїм  словом  в  Сина  благати
щастя  мені!
[i]«Календар  Доброго  Пастиря»  1950,  ст.53.
[/i]

[color="#ff0000"][b]М.Щ.[/b][/color]

[color="#ff0000"][b]Мати  Милосердя[/b][/color]
Вона  полями  йшла
В  рожевій  ранку  млі,
Вкраїнських  рук  діла
Оглянуть  на  землі.
Схилив  головку  цвіт,
Колосся  пало  ниць
Дивіть,  дивіть,  дивіть!  –  
Роздався  голос  птиць.
Схилив  головку  цвіт,
Дорогу  Їй  стелив.
Дивіть,  дивіть,  дивіть!  –  
Привіт  ланами  плив.
Вона  так  тихо  йшла,
Так  плиламоветер…
Аж  щось  ось  там  найшла,
Де  видний  лан  тепер…
Схилилась  як  лоза,
Що  з  вітромйде  у  бій;
І  канула  сльоза
Її  гаряча  з  вій.
І  тихий  плач  без  слів
Озвався…  ріс  і  ріс;
В  нім  жаль  і  біль  рабів
До  неба  вітер  ніс.
Замовкли  голоси,
Замовк  ланів  привіт:
Між  каплями  роси
Багрів  кровавий  піт…
Вона  зібрала  кров
Як  дорогий  алмаз,
А  сльози  лились  знов
З  очей  Їй  раз-у-раз.
І  скоро  вже  ішла
Полями  в  ранку  млі.
Бо  скарб  вона  знайшла
Великий  на  землі.
[i]«Наш  приятель»  1922,  ч.  2.,  ст.27.[/i]
                                                                                                                                                                                                             [color="#ff0000"][b]
Автор  невідомий
[/b][/color]
[color="#ff0000"][b]А  як  прийде  той  місяць  май[/b][/color]
А  як  прийде  розкішний  май,
Цвітучий  май  чудовий,
Вбереться  в  цвіт  діброва,  гай,
В  килими  луг  шовковий;
Як  соловій  струмом  пісень
Затьохкає  й  принишкне,
І  як  теплом  на  сад  вишень
Легенький  вітер  дихне;
Як  в  тихім  сні  листки  беріз
До  долу  схилять  віти,
Як  серед  рос,  дрібоньких  сліз,
Заснуть  пахучі  цвіти;
І  як  обгорне  душу  жаль
За  ясним  днем,  красою,
Навіє  сум  важку  печаль
І  грози  неспокою;
То  я  тоді  у  хвилю  ту,
Забувши  земське  горе,
З  мольбами  тихими  піду
До  Тебе,  ясна  Зоре!
[i]«Місіонар»,  Жовква  1908,  с.141.
[/i]
[color="#ff0000"][b]Автор  невідомий[/b]
[/color]
[color="#ff0000"][b]Не  дай,  Маріє…[/b][/color]
 …А  як  звалить  мене,  знеможе
Тягар  житейських  мук,  терпінь,
Скує  мене  в  ярмо  вороже
Нетями  сонна,  чорна  тінь:
Не  дай  в  безсилля  впасти  плінь…

Не  дай  знеможеному  в  бою
Соромно  впасти  на  шляху,
Бо  я,  Маріє,  все  з  Тобою
Надії  віри  повен  йду,
В  побіди  силу  йду  до  бою.
[i]«Калєндар  Місіонаря»,  Жовква  1926,  с.128.
[/i]
[color="#ff0000"][b]Дмитро  Николишин[/b][/color]

             [color="#ff0000"]  [b]  Божий  мир.[/b][/color]
Ти  добру  частку  вибрала,  Маріє:
вогнем  буття  захоплення  німе;
воно  в  жарі  кохання  не  зотліє,
ні  буревій  холодний  не  розвіє,
ні  хитрий  друг  його  не  відніме.

Воно  в  душі  зростить  і  скріпить  віру
в  могутній  світ  краси  живих  ідей;
із  серця  струн  дзвінку  збудує  ліру
й  сотати  буде  з  неї  пісню  щиру
про  сон  життя,  невгадну  для  людей.

Воно  самотній  шлях  устелить  квіттям,
освітить  сяйвом  кременисту  часть,
жар  соняшний  відхилить  верховіттям
рясних  алей  і  снам  –  химерним  дітям
уяви  –  творчий  зміст  і  тривок  дасть.

Воно  тобі  у  дні  борні  поможе
переплисти  зрадливий  світа  вир;
сичання  заздре  заглушить  вороже,
пахучий  щастя  цвіт  у  серце  вложить,  -
воно  віллє  у  душу  Божий  мир!
16.  ІV.  36

[i]«Калєндар  родини»,  Львів  1936.,  с.3.

[/i]

з  рукопису  антології  Марійської  поезії  "ЛИКУЙ,  КНЯГИНЕ!",2018.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789128
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 26.04.2018
автор: Сіроманка