О, скільки я тобі наговорила
Важких, сліпих і гостролезих слів!
Вони зривались, ніби в горах брили,
І стрімко в прірву відчаю летіли,
І наростала в них убивча сила,
Чим довшим був жахливий цей політ.
О, скільки я тобі наговорила
Розгнузданої, злої мішури!
Сама боюсь усе те повторить.
Спізніла думка соромом горить
І кидається теж із крутосхилу
Услід словам. Але пружкі вітри
Підхоплюють, в провалля не пускають.
Відносять геть і на собі тримають,
Бо думка, наче дим, ваги не має...
Ну як мені стихію підкорить,
Щоб не було фатального обвалу?
Навіщо стільки зайвого сказала?
Навіщо так себе я обікрала,
Відкрила двері згорбленій журбі?
Все віддала б, якби цього не сталось...
А виявилось, треба зовсім мало –
Прокинутись від болісного шалу
І ніжно посміхнутися тобі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787170
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2018
автор: Ніна Багата