Глава 1.
Спокусою вбиваючи свідомість,
Захоплюєш у прірву почуттів,
Між тернами втрачаю я рухомість...
О королево марева і снів,
Твоя омана – це блаженна повість,
Написана краплинами дощів,
Немов ефірна, хмарна загадковість,
Що огортає темряву душі...
Звільни всі насолоди запізнілі!
Мінливі та замовчані гріхи.
І ці слова мої такі несмілі
Торкаються багряної щоки...
В полоні мрій сплелися силуети...
Цю пристрасть не опишуть і сонети...
© Володимир Верста
Дата написання: 29.03.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785109
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 29.03.2018
автор: Володимир Верста