Так стишено, так трепетно й невинно
Зі світом цим прощається зима…
Кучерик диму випустив димар,
А він застиг у небі павутинно.
Все замело – ні висі, ні землі,
Лиш білизна неторканих полотен,
І ти – весна розгублена – навпроти
Стоїш і навіть не знаходиш слів.
Бо що слова, коли шепоче світ
Тендітними словами-пелюстками,
І небо навстіж відчиняє брами,
Допоки ти виважуєш політ.
І не збагнеш: де дійсність, а де сон?
Така краса благоговійна, ніби
Зірки далекі засвітили німби
Над сферами розпушеними крон!..
Патлаті припорошені кущі
Хвости порозпускали, наче пави!
А сніг тебе вколисує і бавить,
І ні душі довкола, ні душі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783001
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.03.2018
автор: Наталя Данилюк