Альфред, потім пан Жермон, котрий входить у сад.
АЛЬФРЕД
Від Віолетти! Чому ж розхвилювавсь я?
Приєднатись до неї мабуть кличе.
О, небо!.. Тремчу!.. Відваги!...
(розкриває і читає)
«Альфреде, коли лист цей до тебе дійде...».
(вигукує вражено)
Ах!..
(повернувшись, бачить перед собою батька і
падає йому в обійми з вигуком:)
Ти! Мій батьку!
ЖЕРМОН
Мій сину!
О, як страждаєш!
Не плач, мій рідний!
Знов стань для свого батька
ти сином гідним.
(Альфред у відчаї сідає біля столика,
закривши лице руками)
Наш Провансу милий край
з твого серця хто забрав?
З твого серця хто забрав
наш Провансу милий край?
Рідний сонячний наш рай –
який жереб тобі вкрав?
Який жереб тобі вкрав –
рідний сонячний наш рай?
О, в печалі пам’ятай,
як він радість там давав.
І щоб мирний небокрай
над тобою знов сіяв.
І щоб мирний небокрай
над тобою знов сіяв.
Бог направляв! Бог направляв!
Бог направляв!
Ах, там батько твій старий,
ти не знаєш, як терпів!
Ти не знаєш, як терпів,
ах, там батько твій старий!
Ти далеко й дім пустий,
наче дахом, сум покрив.
Наче дахом, сум покрив
дім пустий наш, дім пустий.
Ти зі мною, сину мій, –
я надію не губив.
Бачу – голос честі твій
знов в тобі заговорив.
Ти зі мною, сину мій, –
я надію не губив.
Бог мене вів! Бог мене вів!
Бог мене вів! Бог мене вів!
Ти... Ти зі мною, сину мій,
синочку мій.
Бог мене вів! Бог мене вів!
(обнімає його)
Чи ти знайдеш для батька хоч слово?
АЛЬФРЕД
Тисячі змій в мені зійшлись раптово.
(відштовхує батька)
Йди від мене!
ЖЕРМОН
Вигониш!
АЛЬФРЕД
(рішуче)
(День відплати!)
ЖЕРМОН
Поспішаймо, бо нам час рушати.
АЛЬФРЕД
(Ах, це Дуфоль!)
ЖЕРМОН
Ти слухаєш?
АЛЬФРЕД
Ні.
ЖЕРМОН
Тож даремно тебе я знайшов!
Ні, не почуєш докорів –
забудемо минуле;
любов сюди тягнула,
тож ти за все прости.
Ходім і всі улюблені
зі мною будуть знову,
щоб радість всім чудову,
хто мучився, нести.
Сестру свою і батька
втішати будеш ти там.
Сестру свою і батька
втішати будеш ти.
Ні, не почуєш докорів –
забудемо минуле;
любов тягнула, тож ти за все прости.
Сестру свою і батька
втішати будеш ти там.
Втішати, втішати там будеш ти.
Ах, так, втішати будеш ти.
Ходім, втішати будеш ти.
АЛЬФРЕД
Тисячі змій в мені зійшлись раптово.
ЖЕРМОН
Ти слухаєш?
АЛЬФРЕД
Ні.
ЖЕРМОН
Сестру свою і батька
втішати будеш ти там.
Сестру свою і батька
втішати будеш ти.
Ні, не почуєш докорів –
забудемо минуле;
любов тягнула, тож ти за все прости.
Сестру свою і батька
втішати будеш ти там.
Втішати, втішати там будеш ти.
Ах, так, втішати будеш ти.
Ходім, втішати будеш ти.
Сестру свою і батька,
так, втішати, ах, так, втішати,
ах, так, втішати будеш ти.
Сестру свою і батька,
так, втішати, ах, так, втішати,
ах, так, втішати будеш ти.
АЛЬФРЕД
(здригнувшись, випадково кидає погляд на стіл,
бачить лист Флори, пробігає його очима і вигукує:)
Ах! На бал помчала! Мушу я
за кривду відплатить.
(стрімко вибігає, батько за ним)
ЖЕРМОН
Що кажеш? Ах, спинись!
(біжить за ним)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782254
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 14.03.2018
автор: Валерій Яковчук