Як це назвати? З давнього часу
не можу подолати дивну хворість:
без тебе світ втрачає всю красу,
сіріє, блякне, скрізь – безбарвна кволість,
що нівелює радості буття.
Живу чеканням... збайдужіння... втома.
Та веселково виграє́ життя,
коли ми разом – за край-світ чи вдома.
Вже схлинув молодечий карнавал,
та серце ловить імпульси магічні.
Взаємне притягання двох начал
свій пік пройшло, адже і ми не вічні.
Мабуть, пора розвіятись золі
від почуттів, палаючих вогненно,
здається, на очах вже мозолі
намуляти повинні ми взаємно –
та ні! Яку ж струну ти зачепив,
що безліч літ бринить і не вмовкає?
Мій любий! Скільки ласки, світлих див
душа моя в твоїй ще відшукає?
Зачарував. Навік приворожив,
мій добровольцю у моїм полоні.
Амур дві долі в небі сторожив
і пострілом з'єднав серця й долоні.
І ми – удвох, на гору чи з гори
веде життєва звивиста дорога.
– Лиш не вдягни світ в чорні кольори! –
єдине, що благаємо у Бога.
Любов... Вона не знає перешкод,
ні відстаней, ні термінів, ні віку,
якщо серця знайшли свій спільний код.
... І лине вдячність Господу – без ліку.
3.03. 2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780467
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2018
автор: Світлана Моренець