Така параноя, що гірше нікуди.
Така тут безвихідь, що хоч маяч
і голос його в голові як вітер,
і глузд - наче той невловимий квач..
Здається, уже б порушити
до біса вже остогидлі принципи,
що в'їлись чи то вросли непорушно
і стали життєвим сенсом.
Але божеволію я від розуму
і вкотре ні шансу долі чи почуттю.
А все ж так благочестиво сходиться,
що й правда вірю в свою брехню.
Що то все робиться правильно.
Відмова вперта - просте спасіння,
а вчинки чиняться по моралі
і глузд - це риса щасливих та сильних.
А те, що душа десь ламається
без мрії чи просто без ніжності
чи те, що серце здригається
від думки, що так все закінчиться...
Оте все, кажу, не так важливо.
Це криза така самотня...
Та трошки вже бракне сили
в людях не знаходити спокій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779415
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 27.02.2018
автор: Amaranta