[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=oqtZwCdfwBo[/youtube]
Моя країно! Тріпана і грижена
З усіх боків сусідами голодними.
Україно! Душена й принижена
Близькими «друзями», й товаришами модними.
Твоя земля – цукерка не смакована
Зажерливими, жирними катами
Твоя земля - загарбана й обдерта…
Боже, скажи, що далі буде з нами?
Твої лани - купаються в крові,
Синів, яких сама ти породила
І маками їх душі поросли
Багрянім цвіті тонути не сила.
Твої церкви, що стерті із землі
Беззвучно, скинутими дзвонами ридають,
А раби Божі темні і сліпі
Інших богів в молитвах прославляють.
Твоя краса у зрубаних лісах
Мілких річках і овдовілих селах
А пам'ять про загиблих земляків
В забутих, кам’яних, самотніх стелах.
Твоє майбутнє… Де воно? І хто
Покаже шлях нам, освятить відродження
У серці кожного відновить той пароль
Де генетичним кодом є походження…
Хто ми? Навіщо? Звідки і куди?
Лаштуємось іти і що з собою взяти?
Щоб не забули, не зганьбили ми
Ту мудрість, що давала рідна мати.
Щоб пам’ятали кожен свій урок,
Де Україна із колін спиналась
В тяжкі часи розбрату і незгод
Каялася, молилась…не здавалась!
09.02.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779046
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 25.02.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч