Дія друга
Сцена перша
Сільський будинок недалеко від Парижа. Вітальня на першому поверсі.
Перед глядачами у глибині камін, над ним дзеркало і годинник.
Камін знаходиться між двома заскленими зачиненими дверима,
що виходять у сад. На другому поверсі двоє інших дверей –
одні напроти одних. Крісла, столики, декілька книг, знаряддя для писання.
Входить Альфред у мисливському одязі.
АЛЬФРЕД
(кладе рушницю)
Мить лиш без неї – душа в журби тенетах!..
Три місяці минуло
з тих пір, як Віолетта
кинула вечори, багатство, забави, –
усе заради мене.
Там був респект для неї,
там бачила рабів краси своєї...
Нині щаслива тут, в затишному місці,
все забула лихе... З нею я теж
мов народився знову,
і в жазі кохання й насолоди
радісний я забув минулі всі незгоди.
Серця мого гарячого
вогонь непогасимий
стишили миттю з ніжністю
ця посмішка й любов! (і любов)!
А як сказала: в вічності
я хочу (я хочу) жити так –
для світу тут невидимий
живу я (живу) неначе
(неначе) в небесах.
А як сказала: в вічності
я хочу жити так.
Так,так! Для світу тут невидимий
живу (живу) неначе,
(неначе) в небесах.
Живу в небесах.
Для світу тут невидимий –
неначе в небесах.
Ах! Так! Неначе в небесах я.
Неначе в небесах.
Сцена друга
Альфред, а також Анніна в одязі для поїздки.
АЛЬФРЕД
Де ти була, Анніно?
АННІНА
(входить задихана)
У Парижі.
АЛЬФРЕД
А посилав хто?
АННІНА
Посилала пані.
АЛЬФРЕД
За чим?
АННІНА
Продати коні й карету,
і все, що ще можна.
АЛЬФРЕД
Що я чую!
АННІНА
Це дуже дорого жити тут самотно.
АЛЬФРЕД
Ти мовчала?
АННІНА
Мені наказ мовчати.
АЛЬФРЕД
Мовчати! Скільки потрібно?
АННІНА
Тисячу лідорів.
АЛЬФРЕД
Тепер йди! Я теж поїду.
Про цю розмову не кажи для пані.
Я сам владнаю прожиття питання.
Йди! Йди!
(Анніна виходить)
Сцена третя
Альфред сам
АЛЬФРЕД
О, ці сумління докори!
Я ж був так некмітливий!
Та правда, що відкрилася,
розбила ницість мрій.
Вгамуйсь у грудях на хвилечку,
о, честі (честі) крик квапливий;
собі я буду месником –
я змию сором мій.
О, сором мій! О, безчестя!
Ах! Так! Я змию сором мій
Так! Сором мій.
О, сором мій! Безчестя!
Ах! Так! Я змию, так, я змию сором мій.
Я змию, я змию сором мій.
О, ці сумління докори!
Я ж був так некмітливий!
Та правда, що відкрилася,
розбила ницість мрій.
Вгамуйсь у грудях на хвилечку,
о, честі (честі) крик квапливий;
собі я буду месником –
я змию сором мій.
О, сором мій! О, безчестя!
Ах! Так! Я змию сором мій
Так! Сором мій.
О, сором мій! Безчестя!
Ах! Так! Я змию, так, я змию сором мій.
Я змию, я змию сором мій.
Ах, змию (змию) сором мій.
Так! Сором мій.
Ах, змию (змию) сором мій.
Так, сором мій, сором мій,
сором мій, сором мій.
(виходить)
Сцена четверта
Віолетта входить з якимсь папером, розмовляючи з Анніною.
Потім ненадовго входить Жозеф.
ВІОЛЕТТА
Альфреде?
АННІНА
У Париж щойно поїхав.
ВІОЛЕТТА
Коли назад?
АННІНА
Сказав, що повернеться
ще до заходу.
ВІОЛЕТТА
Щось дивне!
ЖОЗЕФ
(подаючи їй якийсь лист)
Це Вам.
ВІОЛЕТТА
(бере лист)
Гаразд. Невдовзі
має бути тут повірник – введи негайно.
(Анніна і Жозеф виходять)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777797
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 18.02.2018
автор: Валерій Яковчук