Сама собі боялася зізнатись/признатись,
Чому на зустріч цю прийшла:
Безтямно тілом вдосталь накохатись,
Щоб шаленіла стомлена душа?
Чи навпаки: душа благає волі,
А тіло стомлене щемить...
Раба обов’язку, служнИця злої Долі?
Домоклів меч, обручкою висить?
Єство моє горить, палає,
Волає стомлена душа;
Бринить сльоза, надії мить щезає,
Враз розійшлася твердь земна...
Обов’язок сильніший за кохання.
Він глушить все, гальмує почуття.
Тоді навіщо в муках існувати,
Не звідати кохання, зміст життя?
І мрій солодких хміль,
Як мариво, розтанув.
Лунає з неба грім: якась
Звичайна пара фраз, безодню виклика –
Які ми різні, Неначе пелена з очей спадає:
Як/немов оті два береги, Які ми різні – як оті два береги,
Між прірвою, Між прірвою – облуда геть зникає,
У довжину на все життя. У довжину і глибину – на все життя.
2005
Прошу ваші пропозиції до закінчення твору...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774220
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2018
автор: І. Оболонський