Джузеппе Верді, Аттіла: Пролог, сцена 3


Сцена  третя
(Входять  Ульдіно,  Одабелла  та  аквілейські  діви)

АТТІЛА
(сходячи  з  трону)
Я  безліч  дів  чужинських
тут  бачу  біля  трону?
Хто,  попри  заборону,
їх  врятувати  посмів?

УЛЬДІНО
Хай  будуть  дань  достойному  царю.
Ці  воїни  безстрашні
з  братами  враз  стояли...

АТТІЛА
Що  чую?  Що  в  бій  їх  звало,
який  могутній  зов?

ОДАБЕЛЛА
(запально)
До  батьківщини  (до  батьківщини)
вічна,  священна  (вічна,  священна)  любов!
Коли  відважні  в  бій  спішать,
грізні  левиці  неначе,
в  жаху  жінки  твої,  варваре,
в  кибитках  (в  кибитках)  гірко  плачуть.
Та  нас,  жінок  Італії,  
в  латах  залізних  на  лоні  (в  латах  на  нас),
у  димному  заслоні,
завжди  побачиш  (завжди,  завжди  
побачиш)  в  бою.

Завжди,  завжди  побачиш  в  бою.
Завжди,  завжди  побачиш  в  бою.  
В  жаху  жінки  твої,  варваре,
в  кибитках  гірко  плачуть.
Та  нас,  жінок  Італії,  
в  латах  залізних  на  лоні  (в  латах  на  нас),
у  димному  заслоні,
завжди  побачиш,  завжди  побачиш  в  бою.
Завжди  побачиш,  завжди  побачиш,
завжди  шукай,  шукай  в  бою.
Ах!  Завжди  шукай  в  бою!

АТТІЛА
Лють  твоя  прекрасна,  о  дівчино,
очі  твої  вогненні;

Лють  ця  прекрасна,  дівчино,
очі  твої  вогненні;
Аттіла  любить  доблесних,
бридкі  йому  мерзенні...
О,  благородний  воїне,
ласку  яку  бажаєш?

ОДАБЕЛЛА
Меч,  що  в  руках  тримаєш!

АТТІЛА
Твоїм  хай  буде!..

ОДАБЕЛЛА
(про  себе)
О,  цей  меч!

Ти  цю  зброю  мені  вручаєш,
справедливосте  велика!
Нам  ненависть  підкріпляєш
ти  гнобителя  мечем.
А  чи  знає  меч  владики
у  чиї  він  ввійде  груди?
Помсти  час  жахливим  буде...
Бог  їм  долю  (їм  долю)  прирече.
Бог  їм  долю  (Бог  їм  долю)  прирече.

Ти  цю  зброю  мені  вручаєш,
справедливосте  велика!
Нам  ненависть  підкріпляєш
ти  гнобителя  мечем.
А  чи  знає  меч  владики
у  чиї  він  ввійде  груди?
Помсти  час  жахливим  буде...
Бог  їм  долю  (їм  долю)  прирече.
Бог  їм  долю  (Бог  їм  долю)  прирече.
Помсти  час  жахливим  буде...
Бог  їм  долю  (їм  долю)  прирече.
Помсти  час  жахливим  буде...
Бог  їм  долю  прирече.
Ах!  Бог  їм  долю  прирече.
Прирече!

(Одабелла  та  жінки  виходять)

АТТІЛА
(про  себе)
Що  за  пристрасть  у  душу  мою  лине,
що  зробилась  незлобна  й  покірна?..
Це  обличчя  й  відвага  безмірна
ранять  серце  горінням  очей!

Це  обличчя  і  відвага  безмірна
ранять  серце  горінням  очей!
Це  обличчя  і  відвага  безмірна
ранять  серце  горінням  очей!
Горінням  очей!
Горінням  очей!
Горінням  очей!

УЛЬДІНО  І  ХОР
Хай  живе  цар,  бо  слава  Одіна
у  промінні  на  нього  спадає!
Мов  росою  за  мужність  вкриває,
як  потік  його  кара  тече.

Мов  росою  за  мужність  вкриває,
як  потік  його  кара  тече.
Мов  росою  за  мужність  вкриває,
як  потік  його  кара  тече.
Так!    Кара  тече.
Так!    Кара  тече.
Так!    Кара  тече.

АТТІЛА
Ульдіно,  переді  мною
посланець  із  Рима  хай  стане  нині!

(Ульдіно  виходить)

Спокійно,  мої  вірні,  –
послухать  треба,
та  відповідь  ми  нашу
у  Римі  дамо  їм  кращу.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767375
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 21.12.2017
автор: Валерій Яковчук