Замітає зима таємницю…

                                                           Замітають  сніги,
                                                         
                                                                                   обіймають  натомлене  місто  -  

                                                             Всі  стежки,  всі  сліди,

                                                                                       замітають  і  пам'ять,  і  біль...

                                                           В  світлім  храмі  зими

                                                                                         так  просторо,  так  первопречисто...

                                                               Заблукала  й  тривога

                                                                                         у  мареві  сонних  снігів...

                                                               Відбули,  одійшли,

                                                                                       відбурунили  і  відболіли

                                                                 І    любов,  і  печаль,

                                                                                       і  прощання  оті,  й  каяття...

                                                               Невагомо-легкі,  

                                                                                             все  сніги  пеленою  укрили,

                                                               Замітає  зима

                                                                                             таємницю  початків  життя.

                                                               Прикрашає  той  сон

                                                                                               фейєрверками  зоряних  іскор,

                                                               Білим  плетивом  віт

                                                                                               у  казково-ажурних  садах...

                                                               Срібнодзвоном  копит

                                                                                             і  синички-співаночки  свистом,

                                                               Поцілунком  твоїм,

                                                                                               що  відтав  на  холодних  вустах...

                                                                 Поховає  зима

                                                                                                 таємницю  кінця  і  початку

                                                                   У  глибоких  снігах,

                                                                                                 під  склепінням  льодів  забуття.

                                                                 Тільки  все  оживе

                                                                                                     і  відродиться  з  сонцепочатком:

                                                                   І  любов,  і  печаль,

                                                                                                       бо  без  цього  немає  життя.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764280
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.12.2017
автор: Світла (Імашева Світлана)