Біло – ні міді, ні зелені,
Тільки сліпучий крохмаль!
Пишні сади захурделені
Зранку обходить зима.
Струшує густо припудрені
Кошики крон і кущів,
Ніжно всміхається грудневі,
Що в кучугурі засів
Барсом розкішним, примруженим –
Тишком, ні пари із вуст,
Вуха чутливі напруживши,
Вловлює інею хруст.
Свіжо, ні вітру, ні сирості,
Тонко затягнуті шви.
Снігу черпну́ повні пригорщі,
В тебе пожбурю: «Лови!».
І розсміюся (зловмисниця),
Спритно пустившись у біг
В мить, коли пудра посиплеться
В пазуху теплу тобі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764078
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2017
автор: Наталя Данилюк