[i]«Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину
батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих,
що ненавидять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих,
хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді» (Втор 5, 9-10)[/i]
Коли куйовдить вітер сиву гриву,
повернено життю сливе весь борг,
стою усе частіше над обривом
і думаю собі – А хто ж мій Бог?.
Достойник той, що сотворив усесвіт,
де стільки болю, горя і краси…
Той велетень, що крутить перевесла
і тче природи килим всі часи!.
Господь – великий, гордий, всемогутній,
утілення любові, всіх чеснот.
Щасливим не приваблює майбутнім,
добра і правди нині він оплот.
Мій Бог поборник волі і свободи,
національності не має лиш один.
Йому особи рівні і народи,
та пам’ятає, що є батько, а є син.
Не заздрісний, дітей не проклинає
до третього коліна за батьків.
Сліпої віри теж не вимагає
у обмін на життя впродовж віків.
І не шанує юд та лицемірів,
злочинця першим не пускає в рай.
Не жалує катів і їх кумирів,
нечесності іде покласти край!
Не обирає він собі народу
і решту не спрямовує униз,
бо поважає кожного свободу,
а справедливість – то його девіз.
Я імені не знаю свого Бога,
важливіше, що він добра творець.
Упевнений – за ним лиш перемога,
він для людини істина, взірець!
Таким завжди я бачу свого Бога,
йому моя вся слава і любов.
До нього лиш лежить моя дорога
допоки серце розганяє кров!
26.11.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762368
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2017
автор: Олександр Мачула