Я не прошу тебе, коханий мій, ніколи
Забути те, для чого ти в цей світ прийшов.
Відкрили знавіснілі звірі дикі лови
На душі тих, хто гідність має і любов.
Любов до України та до свого роду,
До ставу, плес озерних між густих лісів.
До гір високих, що торкають небозводу
І міст, і сіл, що загубились між полів.
І до землі, що стогне у риданні гіркім,
Сплюндрована вогнем московської чуми.
Карбує пам’ять, що було у часі зниклім,
Розлучена з тобою, я молюсь, живи.
17.11.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760911
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2017
автор: Валентина Ланевич