Літо зійшло нанівець.
Осінь розфарбувала листя
Вже різними барвами.
Хочеться пити гарячий шоколад
І їсти вафельну трубочку із шоколаду.
Закутавшись в теплу ковдру
Дивитись як вітер
Зриває листя з дерев
і несе їх кудись далеко,
Туди, де не літають птахи
І не ходять люди.
Там вічний спокій і тепло.
І все це бачиш ти через своє вікно.
А ще ти бачиш, як одинокі люди
У цю нещасливу годину
Ходять у справах і на роботу.
Ти думаєш, як добре, що ти
Сьогодні біля свого вікна сидиш,
І просто дивишся на все,
І знаходишся на відстані
Витягнутої руки.
Все це близьке, знайоме,
Водночас - чуже і далеке.
В тебе відчуття ейфорії.
Якби могла розправила крила
І полетіла б кудись далеко,
Але ти не можеш,
Тебе щось тут тримає,
Якісь обов'язки, люди
І ще, якісь незліченні справи.
Ти боїшся нового.
Боїшся покинути будинок,
Знайомих,
Опинитися в чужому оточенні,
Боїшся всього,
Що може тебе зробити щасливою.
Тільки в мріях
стоїш на великій сцені
І читаєш вірші,
Ті самі, які вночі написала.
І тут глядацьку залу охоплюють
Щирі і вражаючі аплодисменти.
І ти розумієш,
Що більше нічого не треба,
Ти досягнула своєї вершини.
Але це мрії, вигадка, сни.
Розкривши очі, опиняєшся в реалії,
Де треба йти напролом,
Не боятись,
І всім, і всьому кидати виклик.
Але поки сидиш і дивишся в вікно
Попиваючи гарячий шоколад
Із вафельною трубочкою із шоколаду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758041
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2017
автор: Юліанна Дрозд