Я всихала без тебе немовби плакуча верба
І голівку тужливо хилила до берега твого
А мене роз'їдала на крихти жорстока журба
До кісток обпікала струна від жалЮ вікового.
А мене розпинали листи, де чорнило бліді
Залишало сліди, пропитавши папір й мою пам'ять.
І ніщо ж бо тоді не віщало, що бути біді
Коли й досі від тебе вірші тихим трепетом манять.
Мені вирвали серце з грудей ці вітри-маяки
Що у морі осінньому лист направляють до раю
І бурштинова леді впинала щосили гаки
Там де погляд до болю сумний твій в уяві ховаю.
Так ця осінь забрала тебе, залишила дощі
Які холодом бродять примарним, ведуть дисонанси
І без тебе з моєї душі проростають хвощі
Мене душать й ламають вони...ну, а решта? - нюанси.
Вимальовує дощ твою тінь по асфальтній тропі.
Клятий жовтень не милий мені і ця осінь не мила!
І ще довго тебе я шукатиму в сірій юрбі
І не скоро в душі моїй вщухне неприязна злива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757176
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2017
автор: Процак Наталя