Я, прокинулася зранку,
Вийшла на подвір'ячко.
І, побачила на ганку –
Золотисте пір'ячко…
А воно таке легеньке,
Ніжне і красиве!
Хто ж згубив, оце маленьке
І чарівне диво!?
Он, пасуться у дворі –
Кури, гусенята.
Треба підійти до них,
Про все розпитати!
Відказала курочка
Квоканням раденько:
-Не моє це пір'ячко,
У мене – рябеньке!
Півень теж порахував
Пір'їночки на хвості.
І, вдоволено сказав:
-Не моє! Мої є всі!
Я до гусочки тоді
Підійшла не сміло.
А вона у відповідь
Так прогелготіла:
-Дивне пірячко твоє́ -
Гарне, чепурненьке!
Тільки, воно - не моє́.
Глянь - моє біленьке!
А індик… То й взагалі
Навіть слухати не став.
Хвіст розкрив, почервонів,
І мене таки прогнав!
Сів на гілку горобець:
-Друже, це твоя пір'їнка?
Але жвавий стрибунець
Тільки, голосно цвірінькнув!
Може, мені у ворони
Спробувати запитати.
Та, в ворони пір'я – чорне,
Що тут думати-гадати!
Трішки я засумувала…
Це нікуди не годиться!
Але ні ж бо! Пригадала!
Це пір'їночка - жар-птиці!
У казках живе вона!
Схожа птаха ця на диво!
Незвичайна, осяйна,
Із оперенням красивим!
Це вона вночі летіла
Через сад, подвір'ячко.
І, напевне, загубила
Золотисте пір'ячко!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750156
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 11.09.2017
автор: Світлана Семенюк