*******
А ти спинився - спершу не впізнала,
Туману-часу вкритого плащем:
Невже тебе, мій спогаде, кохала?
Невже до тебе бігла під дощем?
Разючий дощ пролився, мов прозріння,
В ту молодість, наївну і терпку...
І не було небес благословіння
З тобою пити сонячну жагу...
Та ми пили, зелені, не зважали -
І днем отим осяялось життя...
Хоч потім так боліло-розпинало,
Та не було жалю і каяття.
Ти так змінився - навіть не впізнала,
Минула сном заплакана весна.
Це ж за тобою Молодість ридала,
Покинута, наївна і сумна.
Тепер душа блаженствує, спокійна;
Якісь слова говориш ти мені...
Усмішку шлю отому божевіллю
І свій привіт - заплаканій весні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748944
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 03.09.2017
автор: Світла (Імашева Світлана)