Мав Іван дітей багато,
Як на те – всі дочки.
Дочекався врешті свята –
Першого синочка.
Новиною поділився,
Стрівши в барі друга:
- Син у мене народився,
Справжній козарлюга!..
Друг був лікарем за фахом
Й трохи баламута.
Остудив Івана махом:
- Це не може бути!
Щось велике здохло в лісі!
Каже медицина:
У кого є дочок вісім,
Той не має сина…
Щось наплів іще про гени,
Ігрек-хромосому,
Тож Іван, як навіжений,
Полетів додому.
І спитав з порога сухо
З притиском дружину:
- Ну, скажи мені, псяюхо!
Це – чия дитина?
Сина мати я не можу,
А лише – дівчаток.
Поклянися світом божим,
Що це – мій нащадок!
Жінка піднесла до неба
Очі і долоні:
- Я клянуся: син – від тебе!..
Від сусіда – доні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746703
Рубрика: Гумореска
дата надходження 18.08.2017
автор: Микола Базів